Сьогодні в 30-літньої війни, що пережила потрясіння, Камбоджі повсюдно відроджуються старі традиції, які були заборонені режимом червоних кхмерів. Наприклад, у місті Сиемреап був створений дитячий так званий Малий театр тіней, діяльність якого підтримують такі авторитетніші організації, як ООН і «Лікарі без границь».

У тінях є щось чаклунське й навіть надприродне. Вони належать миру емоцій. Видимо, тому в міфології багатьох культур миру тінь уважається центром не тільки душі, але й самого життя. Якщо у вас немає тіні, ви мертві

У той же час царство тіней здавна було синонімом царства мертвих. Падінню тіні й зміні її розмірів багатьма народами надається дуже велике значення. Так, наприклад, у більшості азіатських країн полудень уважається демонічним часом доби, тому що саме в цей час тіні практично зникають. Можливо, тому таке явище, як театр тіней, має настільки древніх корінь.

Самі давні згадування про нього зустрічаються в «Махабхарате» і «Рамаяне» — давньоіндійських епосах. Відомо також, що перші театри тіней виникли в Індії, Китаю й Індонезії. Перші записи про існування китайського різновиду цих театральних подань ставляться до 1000 року до н.е., хоча дослідники впевнені, що вони існували набагато раніше. Так, у Піднебесної добре відома легенда про китайського імператора Ву Ту, що жили в 121 році до н.е. При його дворі виступав якийсь чарівник, що воскрешав на сцені душу померлої, але як і раніше гаряче улюбленої правителем дружини.

Театр тіней веде своє походження з релігійного культу, інакше чим пояснюється той факт, що в наші дні індонезійські актори цих театрів перед початком подання роблять обряди підношення богам, а деякі з них взагалі мають статус жерців? Їх прийнято запрошувати на такі події, як народження дітей, кремація й навіть на церемонії освячення храмів

Але сучасні театри тіней, переважно, звичайно, у країнах Азії й Близького Сходу, і донині продовжують залишатися вірними традиційним, що пришли із глибин століть, сюжетам, пов'язаним з національним епосом і фольклором. Подання театру тіней — це досить вражаюче видовище, у якому оповідання ведеться за допомогою динамічних картин, зображення яких проектуються на екран плоскими фігурами, керованими артистами за допомогою паличок або ниток, прикріплених до зчленувань «діючих осіб».

Самі, мабуть, витончені фігури виготовляють у Китаю. Їх вирізують із м'яких і податливих ослиних шкір. Такі ляльки, висотою 33 див, складаються з 11 частин — ця техніка виготовлення також перевірена століттями і є традиційною. Великий екран довжиною 8 метрів виконується з порічкового паперу, після чого натягається на бамбуковий каркас і піднімається над землею на висоту півтора метра. У спектаклі, як правило, беруть участь кілька акторів і музикантів. Подання, залежно від розвитку сюжету, супроводжують мелодійні звуки флейти, експресивні розсипи барабанного дробу й тихі, а часом і жалібні рулади двострунної скрипки.

У Китаю вчені нарахували близько 200 000 різновидів персонажів театру тіней. Деякі з них, наприклад Принцеса й Дракон, не міняються століттями. Хоча найбільш популярними й масовими на сьогоднішній день уважаються китайські і яванские театри тіней. Не менш цікаві різновиди цього древнього мистецтва існують також у Таїланді й Камбоджі.

Ще в 1996 році на зорі виникнення дитячого театру, створеного в рамках спеціальної культосвітньої програми, у нього ввійшли 30 дітей з окраїн Сиемреапа. За час його існування було поставлено й зігране чимало спектаклів, що представляють собою повчальні, але захоплюючі казки й байки, які дають глядачам надію на настання кращих часів

Творець Малого театру тіней Иет Ки Амрин, що є директором Центра розвитку кхмерского народного мистецтва, розповідає, що «подання театрів тіней були популярні на всій території Камбоджі починаючи з XI століття. Але якщо спектаклі Великого театру тіней проходили в основному при імператорському дворі, те Малий мав традиційно більше скромний характер, що робило його вкрай популярним серед простого народу».