Корсика! Маки! Розбійники! Гори! Батьківщина Наполеона! — це цитата з роману Мопассана «Життя». І Мопассан зовсім правий: говорячи про Корсику в захоплених тонах, без знак оклику не обійтися. Корсика сама — великий, що поростила лісом знак оклику. Корсика — це лемент, це виклик. На порівняно невеликому острові в Середземне море здіймають гори, на зло всій Європі ростуть непрохідні ліси, на зло індустріальному миру течуть найчистіші гірські ріки, острів оточує прозрачнейшая морська вода, а в кожному будинку — і це не перебільшення — на стіні висить рушниця.

Полювання — це головна пристрасть корсиканців. У зимовий час, коли туристів мало, вони виїжджають на полювання. І це — ціла подія. Хазяїн одного ресторану розповідав нам, що співробітники його закладу змагаються з колективом працівників ресторану, що перебуває навпроти, а наступне обговорення мисливських подвигів займає багато зимових вечорів. З полюванням зв'язана ще одна корсиканська «традиція» — стрілянина по дорожніх покажчиках. Зустрівши випадково на дорозі табличку, написану по-французькому, корсиканці відкривають по ній вогонь. І в такий спосіб корсиканські мисливці вже «перемогли» незліченну їхню кількість…

Як можете ви залишатися байдужим до принадності безмежної волі в такому прекрасному кліматі, як наш?» — запитує бандит Кастрикони в «Коломбе» Проспера Мериме. Воля — така ж невід'ємна частина корсиканського пейзажу, як і гори. Це дійсно частина клімату. Протягом всієї історії острова воля була головною темою розмов місцевого населення. Хвиля за хвилею захльостували острів завойовники. З римських часів до наших днів на Корсиці 19 разів (по самих скромних підрахунках) мінялася влада, острів пережив 39 народних повстань і 7 періодів повної анархії. Щастя й лихо Корсики полягали в тому, що острів завжди мав у Середземне море домінуюче положення, і тому володіло їм міг контролювати величезний, один з найважливіших у світовій історії регіон. У стародавності греки, карфагеняне, потім римляне послідовно захоплювали Корсику. Але вони не були першими: на острові існують залишки поселень VII тисячоріччя до н.е., а в IV тисячоріччі до н.е. загадковий народ уставив весь острів мегалітичними скульптурами — невичерпним джерелом натхнення для археологів… Всі завойовники зіштовхувалися із запеклим опором місцевого населення, що під натиском нерівних сил відходило в неприступні гори. Після 500-літнього правління римлян на Корсику напали вандали, яких в 534 році розбили візантійські війська, але удержати острів византийцы не змогли — його відбили лангобарды, яких у цей час атакували маври. Король франків Пепин Короткий віддав Корсику Татові Римському, але маври не заспокоїлися, вони продовжували свої атаки й у підсумку одержали острів у своє розпорядження на 200 років. Корсика давно привертала увагу й Геную. Почавши війну в IX столітті, генуэзцы остаточно встановили свою владу над нею лише до 1453 року, до цього вона постійно переходила з рук у руки те пизанцев, те іспанців. Генуэзцы серйозно підійшли до проблеми захисту своєї власності — уздовж узбережжя всього острова були побудовані сторожові вежі. 91 вежа по окружності Корсики дотепер нагадує про ті часи, коли її постійно атакували пірати. Пірати-сарацини з Північної Африки захоплювали мирних жителів і продавали їхніми сотнями в рабство в мусульманські країни. Цікавий, щоправда, той факт, що, наприклад, у середині XVI століття з 10 тисяч алжирських піратів 6 тисяч по походженню були самі корсиканцями. А всі тому, що для одержання волі досить було прийняти іслам, чим багато хто й користувалися заради грошей і піратської слави.

Сторожові вежі ефективно використалися й по закінченні сторіч. В XVIII столітті вони настільки успішно відбивали атаки англійського флоту, що англійці самі звели подібні спорудження по всьому узбережжю Британії для оборони від французів. Саме XVIII сторіччя залишилося в пам'яті корсиканців як єдиний час, коли вони були вільні. Спаленіле в 1731 році повстання проти генуэзцев привело до того, що повстанці оголосили національну незалежність і прийняли конституцію. Корсиканці дуже пишаються цим фактом, адже ця подія відбулася на 50 років раніше, ніж у Франції! «Ми були першими, хто приніс у мир волю й демократію» — ці слова ми часто чули від корсиканців. Генуэзцы звернулися по допомогу до французів, які, домігшись деяких успіхів, проте були змушені відступити. В 1752 році була прийнята нова конституція, а міцність Корті, де вкривалися генуэзцы, була захоплена Джан Пьетру Гаффори (незважаючи на те, що там утримувався в заручниках його син). Після вбивства Гаффори, що відбулося в 1753-м, корсиканці призвали Паскаля Паоли, сина одного з керівників повстання, що перебуває вдалині від батьківщини після його придушення в 1731 році. Паскаль Паоли — ключова фігура корсиканської історії. Він, що мав гарне утворення й натхненний передовими ідеями французьких філософів, увів на острові нову конституцію, наділивши всіх громадян (природно, чоловіків) старше 25 років правом обирати своїх представників в Адміністративну Раду. Ці кроки викликали захват у лібералів на континенті — Жан Жак Руссо навіть збирався приїхати на острів і написати його історію. Паоли затвердив столицю острова в місті Корті, оскільки він був вилучений від небезпечного узбережжя, де господарювали генуэзцы. Він же затіяв осушення, будівництво доріг, розробку нових кар'єрів і створення торговельного флоту. Це був період справжньої незалежності Корсики, на жаль для корсиканців, що тривав недовго. Зрозумівши, що Корсику назад їм не одержати, генуэзцы передали свої «права» на острів французам. 8 травня 1769 року в битві під Понте-Нуово корсиканці зазнали нищівної поразки від переважаючої французької армії. А Паскаль Паоли біг в Англію… В «Суспільному договорі» Руссо писав: «Є в Європі ще одна країна, здатна прийняти звід законів, це — Корсика. Достоїнство й завзятість, з якими цей мужній народ відстояв свою волю, цілком заслужили того, щоб який-небудь мудрець увічнив її для нього. Мене не залишає передчуття, що коли-небудь цей маленький острів ще здивує Європу». Передчуття не обдурило філософа.