Чергова стаття циклу, присвяченого 300-річчю північної Пальміри, допоможе читачам зробити подорож у Петербург середини XVIII століття, Петербург часів правління Єлизавети I. Ми побачимо місто очами Івана Шувалова — тридцятирічного фаворита Єлизавети Петрівни, мецената й просвітителя, шанувальника Вольтера, засновника Академії Мистецтв і Московського Університету. Хочемо нагадати, що проект «Санкт-Петербург. 1703—2003», розрахований на цілий рік, наш журнал здійснює разом з Міжнародним Благодійним фондом імені Д.С. Лихачова

3 жовтня 1757 року обер-камергер і фаворит імператриці Єлизавети Петрівни Іван Іванович Шувалов піднявся незвичайно рано — з бастіонів Адміралтейської міцності не прогриміла ще й полуденна гармата, а він уже сидів у кріслі куафера, що завивав йому локони. Звичайно ж Іван Іванович, як і всі придворні імператриці, просипався надвечір, у ранніх петербурзьких сутінках. Але отут обставини зложилися так, що вставати йому довелося раніше звичайного — государиня чекала його в Зимовому палаці, а потім стояла поїздка в Царське Село на обід і бал-маскарад. 
 
У часи Єлизавети це була важлива державна подія — про бал столицю заздалегідь сповіщав спеціальний імператорський указ. У ньому говорилося, що всі запрошені в палац зобов'язані з'явитися не пізніше зазначеного часу й неодмінно в оригінальних убраннях і масках

Майбутнє свято дуже хвилювало Івана Івановича, він турбувався й про зачіску, і про новий «машкарадном» костюмі. Щоб рівно напудрити до наміченої події голову, інші модники наказували слугам густо «напилити» пудрою у вузенькій кімнаті, а потім, прикривши ганчіркою каптан і особа, входили в образовавшийся білий «туман» і прогулювалися в ньому доти, поки вона рівним шаром не осідала на волоссях. Не менш важливо було приготувати й нове маскарадне вбрання! Государиня не терпіла, коли на бал приїжджали в костюмі, що залишився від минулого маскараду. Бувало навіть так, що при роз'їзді із чергового балу гвардійці, що стояли у дверях, чорнильними печатками спеціально мітили поділи й каптани гостей — щоб іншим разом старого «машкарадного плаття» не надягали! І хоча Шувалов був видатним інтелектуалом, меценатом, тонким цінителем мистецтва й науки, він все-таки залишався людиною вищого світла, а значить — петиметром, інакше кажучи, модником. І кожний бал при дворі для нього, 30-літнього красеня й чепуруна, був подією, до якого випливало ретельно готуватися. З боку ця підготовча процедура виглядала комічно. Про такий петиметр у своїй сатирі писав поет Іван Елагин:

«Побачу я його, седяща без убору,
Побачу, як рука моторна жоликера
Разженной сталию главу зі скронями сжет,
И сморідний від нього в палаті дим встає < ... >
Отут виливає він усі запашні води,
Якими должат нас різні народи,
И, знаючи до новин досить наша схильна вдача,
Сміються, нізащо з нас утроє гроші взявши
Коли б не привезли із Франції помади,
Пропав би петиметр, як Троя без Паллады...»

Але тоді, в 50-і роки XVIII століття, коли й у смаках, і в модах, і у вдачах суспільства безроздільно панував стиль барокко, все це було більш ніж природно. Взагалі, правління Єлизавети Петрівни (1741—1761 роки) було часом розквіту російського барокко в самому його ошатному й ефектному італійському варіанті. Цей популярний у ті часи в багатьох країнах художній стиль із примхливими завитками, вигадливими вигинами, чуттєвістю й пишною розкішшю був начебто спеціально створений для Єлизавети. Палаци барокко служили дорогоцінною оправою для щирого діаманта — рідкісної красуні, якийсь і була молода імператриця. Вона купалася в «озерах» золочених дзеркал своїх палаців і жила, як писав історик В.О. Ключевский, «не зводячи із себе око».

Разюче, як швидко змінилися столичні смаки й моди! Ще батьки придворних Єлизавети — сучасники Петра Великого, розстаючись зі своїми бородами, слізно просили покласти їх разом із собою в труну, щоб стати перед Богом не з голою особою, а так, як покладено православним. А вже їхнім дітям і онукам все це здавалося старою старовиною. У всякому разі, петиметру елизаветинской епохи важливіше всіх і всяких дідівських борід була пляшка шампанського або витончений костюм. Новому поколінню так ішов європейський одяг, так по душі довелися європейські звичаї, страви так вина! Особливо ж заразливої стала французька мода — і тоді сама передова. Кокетки й чепуруни без утоми змагалися в убраннях. І нехай до супу «прямо з Парижеві» справа ще не дійшла, але нова столиця Росії вже дихала одним повітрям з Європою, жила її інтересами.

...Втім, у Петербурзі часів Єлизавети в розкоші життя його верхів не було тієї витонченості, вишуканості, якими (через деякий час) відрізнялася та ж єкатерининська епоха. Поруч із чудовими особняками на Невському проспекті й на Палацовій набережній стояли старі халупки, регулярні міські сади поміняли смердючі смітники й непрохідні болота. Згодом імператриця Катерина II з гумором говорила про елизаветинских часи: «...З величезного двору, покритого брудом і всякими нечистотами й прилягаючого до поганої халупи із прогнилих беревен, виїжджає обсипана коштовностями й роскошно одягнена дама в чудовому екіпажі, що тягнуть шість кепських шкап у брудній упряжі, з нечесаними лакеями на зап'ятах у дуже гарній лівреї, що вони потворять своєю незграбною зовнішністю»...