Ипсвич — невелике місто на східному узбережжі Англії. Швидкий поїзд доходить із Лондона за годину з невеликим, і ледве встигла прочитати товсті ранкові газети публіка поспішає хто куди. Я йду до автобусної зупинки, і незабаром за вікном уже типовий сільський пейзаж, і автобус котить по вузьких дорогах, так що галузі дерев б'ють по вікнах і даху. Часті чисті деревеньки поміняють один одного, забираючи з автобуса літніх в основному людей з пакетами покупок. Якимось фантастичним баченням пропливло поле, де паслися сотні дві свині, причому кожна біля свого власного з. Чергове технологічне нововведення, мабуть.

Якось враз через поворот відкрилося море із щетинкою щогл у причалу, і дорога закінчилася
— Бодси, — сказав водій. — Приїхали

Замок Бодси Манор коштує в моря. Його червоний камінь обдувають вітри, іноді штормові, а чаші ласкаві — такий вуж тут клімат, у східній частині графства Саффолк. Колись їм володів сер Касберт Квилетт, і багато околишньої землі належало йому. Властиво так і виглядає типова англійська поміщицька садиба, і головна будова — Манор — традиційно нагадує про часи лицарських двобоїв. Замок не настільки вуж старий — йому ледве більше ста років, але він має всі необхідні атрибути: вежі, вигадливі переходи, зі шляхетного дерева сходів і, звичайно, примара — як же без нього. Дух солдата, що кинувся з вікна в часи першої світовий, живе в бічній вежі, не заподіюючи нікому шкоди. Кличуть його Бєдний Артур

В 1935 році військове міністерство викупило Манор і заснувало тут секретну лабораторію по вдосконалюванню радарів. Радарна станція була створена, і перед особою зростаючої погрози війни більше двох десятків станцій були побудовані на сході й півдні країни. Ця мережа була несподіванкою для німецьких льотчиків і зіграла більшу роль у повітряних битвах літа й осіни 1940 року. Радарна станція й тренувальна школа залишалися тут до середини вісімдесятих. Тепер про ці часи нагадує одна зі стометрових передавальних щогл, що сиротливо стирчить без справи

Нові власники Манора — родина Тоетчер — з радарами й сільським господарством нічого загального не мають. Купили вони цей маєток за порівняно невеликі гроші, через чотири роки після того, як військові його покинули. Довго упорядковували й тепер відкрили тут міжнародний язиковий коледж. Треба сказати, ідея виявилася вдалої — сюди охоче приїжджають групи не тільки з європейських країн, але навіть із Аргентини. Нильс, глава родини, по утворенню лінгвіст і філософ, розповідає, що захоплення мовами в нього з дитинства. Батьки ще під час війни тримали мережа дешевих готелів для молоді й, природно, наслухалися цікавих історій, якими так багаті були туристські вечори. Після школи Нильс шість років жив у західноєвропейських країнах — учив англійському й сам учив інші мови. Потім університети — Гейдельберг, Гранада й Лондон — мови, філологія, філософія. Дружина Ганна й брат Джон теж мають лінгвістичне утворення, і от разом і відкрили школу англійського в Лондоні в 1965. Двічі розширювалися, і всі місця не вистачало. Продали всі й купили Манор. Тут просторо.

 — Турбот, звичайно, вистачають — багато землі й десяток будові, — говорить Нильс, — крутимся, щоб вижити. Школу назвали Коледж^-коледж-олександр-коледж — це адже ціле підприємство — доводиться наймати п'ятдесят^-п'ятдесятьох-п'ятдесят-сорок-п'ятдесят чоловік

Він сидить за величезним столом, заваленим паперами, рахунками, папками — всіма прикметами кипучого адміністративного життя. І як би помітивши хід моїх думок, говорить, що його перший досвід самостійної діяльності відбувся ще в дитинстві. У молодіжному готелі він відкрив крамничку, де продавав шоколадки й сушені банани. Справа пішла добре, і він дуже цим пишався. До того ж шоколад і самому перепадав, а він дуже його любив

А міркуючи філософськи, говорив він, саме головне бути відповідальним на будь-якім місці й, до речі, менеджмент — заняття зовсім не нудне. Та й ніколи нудьгувати: цілий день дзвінки, відвідувачі, справи. Все потрібно організувати так, щоб справа постійно розвивалася й дітям щоб цікаво було. Більшість учнів Олександр-коледжу все-таки діти

Нильс устав, підійшов до вікна й довго дивився на море, таке широке звідси, з висоти...